Яблуко для Луки

Байка сьогодні буде сороміцька, як весняний кіт на даху, але без бруду - самі лише життєві правда та хитрощі. Розказав мені її медовар з Поділля. Було це на ярмарку, де пилюка стоїть стовпом, а гуси кричать голосніше за сільського війта. Головним героєм був Лука - парубок гарний, роботящий, але такий сором'язливий, що від дівочого погляду в нього аж вуха червоніли. Село вирішило: досить йому засиджуватись, треба женити.

Взяли його під руки куми й потягли на ярмарок, між вози з бочками та ряди з хустками. Лука вирівняв плечі, надув груди й думав, що він тут хазяїн - сам обиратиме собі долю. Але на ярмарку, як і в лісі, мисливець часто сам стає здобиччю. Тільки він ступив до першого намету, як його оточили жінки. Не з ніжними поглядами, а з таким оцінюванням, наче він не парубок, а мішок з добірним зерном, яке треба перевірити на мишей.

Першою підійшла вдова Мотря, жінка гостра на язик і міцна на руку. Вона не спитала про кохання. Вона сказала: відкрий рота. Лука розгублено відкрив. Мотря зазирнула всередину, кивнула і мовила: зуби цілі, значить, горіхи гризтиме, а не лише м'яку кашу їстиме. Потім взяла його за руку і сильно стиснула лікоть. Задоволена відпустила: кість широка, руки великі - мішок борошна на горище затягне. Лука стояв ні живий, ні мертвий.

Не встиг він отямитись, як баба Текля, що продавала сушені гриби, ткнула його палицею в живіт. Тест на твердість. Потім спитала: мати жива? Лука кивнув. Текля зітхнула: погано, свекруха в хаті - то як другий півень на подвір'ї, спокою не буде. А чи вмієш ти, хлопче, мовчати, коли жінка каже, що вона права, навіть якщо вона не права? Лука щиро відповів: ні. Текля махнула рукою: ну, хоч не бреше, і то вже пів справи.

Третє випробування влаштували молоді вдовиці біля воза з дровами. Одна з них, Оксана, кинула йому сокиру: ану, покажи, чи твої руки тільки для ложки, чи й для діла. Лука, щоб не осоромитись, почав рубати. Тріски летіли, піт градом. Жінки стояли колом і коментували, як на змаганні ковалів: замах хороший, але спина хилиться, значить, до осені радикуліт схопить. Лука відчув себе не нареченим, а племінним биком на оглядинах.

Знесилений, він кинув сокиру і сховався за порожню бочку з-під оселедців. Сидить, важко дихає, пахне рибою і розпачем. Раптом чує тихий сміх. Поруч сидить дівчина з кошиком яблук, які ніхто не купував через дрібний розмір. Вона не міряла його плечі й не зазирала в рот. Просто простягла йому яблуко і сказала: їж, парубче, бо тебе тут скоро на ремінці поріжуть і продадуть по шматках.

Лука взяв яблуко. Воно було кисле, але соковите. Він подивився на дівчину - звичайна, з веснянками на носі й брудними від землі пальцями. І раптом зрозумів, що не хоче, щоб його вибирали за міцність ліктя чи вміння мовчати. Він хоче сам вибирати того, з ким буде їсти ці кислі яблука взимку. Село потім казало, що Лука провалив ярмарок, бо ніхто його не взяв. Але він пішов з ярмарку не сам.

Отак Лука й утямив: на ярмарку можна мацати гуску, стукати по бочці й дивитися, чи кожух без дірок. Але жінку так не вибереш, бо це не кожух, який узяв, натягнув і ходиш. І чоловік не жеребець, щоб тільки хвоста вище тримати. В хаті швидко видно: хто плугом хвалився, а хто після ночі ще й воду приніс. А любов, бува, починається з яблука за бочкою, коли ти вже пахнеш оселедцем, потом і правдою.