Коржики для лінивого богатиря

Чумак Терентій торік за кухлем мого пива розповів про старого бондаря Семена з-під Канева. Чоловік був тихий, з очима, повними теплої мудрості, й терпіти не міг марних суперечок. А мав він сусіда Клима - парубка міцного, як залізо, але лінивого, як ситий кіт у жнива. Клим міг цілий день пролежати на сонці, та варто було зачути запах медових коржиків, які випікала Семенова сестра, як він уже сидів на порозі майстерні й чекав на частування.

Семенові ж конче треба було розколоти велетенську, покручену дубову колоду, що два роки лежала серед двору. Дубове серце було таке закручене, що звичайна сокира відскакувала від нього з дзвоном. Семен сам уже не мав колишньої сили в плечах, а лінивий Клим на всі прохання допомогти лише потягувався й казав: "Дядьку Семене, робота не вовк, у ліс не втече". Тоді старий бондар вирішив зайти з іншого боку.

Одної неділі, коли пахло свіжою випічкою та сухим чебрецем, Семен виніс у двір цілу тарілку гарячих коржиків. Клим одразу прибіг і сів на лаву, ковтаючи слину. Бондар покрутив у руках один коржик і каже із сумом: "Ех, Климе, з'їв би ти їх усі, та бачу, що слабкий ти став. Оцю колоду дубову тобі навіть з місця не зрушити, не те що підняти". Парубок аж підскочив, а його обличчя почервоніло від образи.

"Я слабкий? - крикнув Клим. - Та я її на плечах по двору носитиму!" Бондар лише хитро усміхнувся в сиві вуса: "Та де там. Вона суцільна, важка, жоден чоловік не підніме. От якби ти її навпіл розколов, тоді за обидві частини за раз підняв би - отоді я повірив би, що ти сильніший за цей дуб, і віддав би тобі всі коржики". Клим, палаючи азартом, схопив важкі залізні клини, кувалду й заходився крити колоду.

Сонце котилося до вечора, піт лив з парубка рікою, а у дворі стояли гучні удари. Клим гарчав, вганяв клини глибше й нарешті з тріском розвалив дубову брилу навпіл. Важко дихаючи, він схопив обидві половини, підняв над головою і закричав: "Дивись, дядьку!" Семен тепло засміявся, поплескав його по плечу й виніс тарілку: "Бачу, синку! Справжній богатир. Тримай свою нагороду, чесно заробив".

Клим сидів на трісках, щасливо уминав солодкі коржики й пишався своєю неймовірною силою. Навіть не помітив, як кожна половина ідеально пасувала для майбутніх бочок старого Семена. Отож воно й буває: часом найкращий спосіб зсунути важку справу з місця - це дозволити комусь довести, які вони сильні та невгасимі. А солодка казка наприкінці лише додає смаку добрій роботі.