Не озивайся на голос із яру

Бачите оцей глибокий поріз на підвіконні? Його лишив один гість, вугляр з Горган, що ночував у нас п'ять років тому під час затяжної відлиги. Від нього пахло мокрим попелом і смолою. Він мовчав увесь вечір, а коли вогонь у печі почав гаснути, розповів, чому ніколи не озивається на чужий голос у лісі.

Сталося це в безіменну пору, коли ліс стоїть голий і чорний, а сніг ще не насмілився вкрити землю. Вдарив крижаний дощ. Вугляр працював сам у віддаленому яру, готував яму для випалювання. Тиша стояла така густа, що чути було, як падає кожна крапля на мерзлу землю.

Раптом знизу, з найглибшої частини яру, де ріс лише густий терен, він почув голос своєї жінки. Вона кликала його на ім'я, тихо і з болем, наче просила про допомогу. Але жінка була вдома, за десять верст звідти, з малими дітьми. Вугляр завмер, тримаючи в руках важку сокиру.

Він знав, що це не вона. Повітря миттєво стало крижаним, запах смоли зник, а замість нього з яру потягнуло тухлою водою і старою міддю. Голос продовжував кликати, але тепер він звучав трохи інакше. Наче хтось намагався підлаштуватися під знайомі інтонації, але помилявся в наголосах.

Тоді голос змінився. Це вже була не жінка. З темряви яру його власним голосом, з його ж звичним покашлюванням, почало кликати його ім'я. Воно благало підійти ближче до краю, зробити лише один крок у туман. Вугляр заплющив очі і почав пошепки читати молитву, міцно стискаючи держак.

Голос розізлився. Він почав кричати, імітуючи плач його дітей, а потім звук змінився на вологе, важке дихання просто біля його вуха. Вугляр відчув, як щось холодне і мокре ледь торкнулося потилиці. Не роздумуючи, він розвернувся і щосили рубонув сокирою в порожнечу за своєю спиною.

Лезо пройшло крізь повітря, але крижаний тягар зник. До ранку він не наважився розплющити очі. Коли повернувся в присілок, сусіди його не впізнали, бо за одну ніч його волосся стало білим, як зимовий сніг. Він кинув свій промисел і більше ніколи не заходив у густий ліс.

Вугляр пішов від нас до світанку, але його слова застрягли в моїй голові назавжди. Тож слухайте мене уважно, поки вітер виє за дверима корчми. Якщо підете додому темною дорогою і почуєте, як хтось кличе вас на ім'я знайомим голосом з кущів, не озирайтеся і мовчіть.