Кохання втрьох

Трохим вирішив, що звичайного подружнього щастя йому вже замало. Наслухався від заїжджого купця про панські розкоші: мовляв, у панів завжди хтось третій у покоях - сидить, дивиться, заздрить, і від того ніч стає "вишуканішою". Трохим не зрозумів жодного слова правильно, зате перейнявся дуже щиро. Намастив вуса олією, надяг чисту сорочку, сів на край ліжка й проголосив: "Жінко. Хочу третього. Хочу, як пани".

Марфа подивилася на нього довгим поглядом - таким, яким дивляться на дитину, що просить дати їй сокиру погратися. "Добре", - сказала вона. - "Буде тобі третій". І усміхнулась так, що свічка на столі сама трохи просіла. А все через купця, що вчора цілий вечір пив слив’янку і брехав так натхненно, що навіть тарган за пічкою заслухався. Казав: у панів, бачте, простого щастя немає. Треба, щоб свічка стояла отак, подушка була пухка, а в кутку - ще одна пара очей, для антуражу.

Трохим це запам’ятав слово в слово, хоч і не зрозумів жодного. Ще два дні натякав. На третій сказав прямо, гордо випнувши груди: "Все! Хочу третього в хату. Найпильнішого, який знайдеться". Марфа перепитала, щоб напевно: "Найпильнішого?" "Найпильнішого", - підтвердив Трохим, і сам собі сподобався за це слово. Марфа кивнула так, наче в неї вже був готовий кандидат.

Трохим готувався, як на аудієнцію в гетьмана. М’ятою натерся. Вуса пригладив двічі. Свічку переставив так, щоб тінь падала не на живіт, а якось шляхетніше - на стіну, яка хоч раз у житті мала форму людини. Сів на ліжко боком і навіть втягнув живіт, бо десь вирішив, що саме так сидять графи. Марфа вийшла в сіни. Звідти почулося тихе: "Гнате. Ходи. Тебе покликали на службу". У хату зайшов гусак. Білий, великий, з поглядом судді, який уже все вирішив і чекає лише формальностей.

Трохим подивився на нього і подумав: "Оце і є третій?" Виявилось - саме він. "Марфо... це птах", - вимовив Трохим. "Це найпильніший", - спокійно відповіла Марфа. - "Ти сам сказав: третій, щоб сидів у кутку, дивився й заздрив. Гнат сидить краще за будь-якого пана. Дивиться так, що вже соромно. А заздрити... ну, заздрити не буде, бо йому твоя білизна не потрібна. Але засудить - це точно".

Трохим спробував заперечити, але Гнат саме тієї миті витягнув шию й подивився так, що заперечення застрягло десь між горлом і совістю. "Отже, домовились", - підсумувала Марфа. Марфа поставила Гнатові мисочку зерна. "Сиди, третій. Стережи панську розкіш". Гнат спочатку сів у кутку. Але сидів так, що вся хата за секунду перетворилась не на спальню, а на сцену. Трохим роздягся, кашлянув і спробував панський тон: "Ну що, Марфо... може, почнемо?" З кутка почулося тихе, зловісне: "Ш-ш-ш."

Трохим сів рівніше, ніж сидів навіть на весіллі. Марфа усміхнулась: "Бачиш? Третій уже пильнує". Трохим підвівся, щоб погасити свічку - рух простий, мирний, без жодного панства. Гнат підвівся теж. Трохим ступив крок. Гнат ступив половину кроку - але такого рішучого, що Трохим одразу згадав усі свої гріхи, включно з тими, які ще не встиг зробити. "Я в своїй хаті гусака не боятимусь", - сказав він голосом людини, яка вже боїться. Гнат розкрив крила. Свічка злякано блимнула.

Марфа з-під ковдри мовила без жодного співчуття: "Не сперечайся з третім. Сам хотів панських звичаїв - тепер май і панську дисципліну". Трохим сів. Раунд закрито. Рахунок: Гнат - один, графство - нуль. Трохим, певно, вирішив, що честь вимагає другої спроби. Спробував обійти зліва - Гнат зашипів так, наче знав французьку. Спробував праворуч - зашипів іще освіченіше, ніби перейшов на латину.

Тоді Трохим наважився на диверсію: тихенько сунути мисочку з зерном подалі від ліжка, у надії, що Гнат піде за нею. Гнат замість того вхопив його за пальця. Трохим сіпнувся, зачепився ногою за ослін і всівся прямо на лаву - гучно, остаточно, без жодної гідності. З волосся в нього звисала пір’їна, як трофей переможеного. Марфа, не розплющуючи очей, спитала: "Ну що, графе? Розкоші вже досить, чи ще курку покликати для музики?" Ніч була довга.

Трохим спав на лаві, підклавши під голову власну гордість. Щойно Трохим ворушився, з кутка лунало попереджувальне: "Ш-ш-ш." Марфа спала найспокійнішим сном за весь місяць - вперше в житті чоловік зовсім не заважав їй. Уранці він вийшов із хати пом’ятий, із пір’їною в волоссі, з лицем людини, яку панство вкусило особисто. Гнат ішов за ним до самого порога і кричав на все село, доповідав. Голосно. Урочисто. З деталями.

По обіді, коли все село вже гуділо новинами, Трохим зайшов до корчми, сів і сказав важко: "Іване. Якщо то панська розкіш - я краще буду простим чоловіком. Без третіх. Без пильних. Без пір’я". Баба Палажка з кутка виголосила остаточний вирок: "Отак і треба. Просить чоловік дурницю - дай йому дурницю з дзьобом. Швидше порозумнішає".

Марфа заглянула пізніше по сіль й тільки мовчки усміхнулась. А мораль ось яка, не клич третього в хату, якщо не знаєш точно, хто прийде - втіха чи гусак Гнат. Панська мода минає до ранку, а слід від гусячого погляду ще тиждень сидить у чоловічій душі. І на сорочці, до речі, теж.