Важкий вінок на Купала

На Купала річка стає хитрішою за найстарішу сваху. Дівчина пустить вінок тихо, з надією, а вода вже сама знає, кому його під ноги піднести, кому в руки дати, а кого з мокрою сорочкою присоромити на весь берег. Увечері дівчата пускали вінки на воду, а парубки нишком тяглися з очерету, бо вірили: якщо вхопиш чужий вінок, то й доля за тобою піде. Але один парубок, Степан, вирішив не чекати милості від течії. Захотів наловити вінків повну жменю, щоб було з чого вибирати.

Степан був гарний, як маківка, та пихи мав більше, ніж жаб у ставку. Хвалився на все село, що зловить стільки дівочих вінків, скільки зможе понести. Дівчата сміялися в долоні, баби біля вогнища перезиралися, а він поліз у воду по пояс і сховався в очереті, наче не парубок, а щука в новій сорочці.

Пливе перший вінок - Степан його на голову. Другий - на руку. Третій зачепився за пояс так, що дівчата аж пирснули. Стоїть у воді, обвішаний квітами, мокрий, гордий і дурний, ніби вже сваху послав, а сам іще з навіть з очерету не виліз. Палажка з берега гукає: "Степане, ти там не долю ловиш, а власну пиху на себе нанизуєш!" А він тільки фиркає: "Нехай! У гарного парубка й доля не одна!"

Тут річка винесла ще один вінок. Великий. Важкий. Туго сплетений з полину, любистку й чорнобривців, так міцно, що від нього навіть вода ніби обережніше потекла. Степан аж очі примружив: оце, думає, певно, найкраща дівчина мені судилася. Схопив вінок, притис до грудей, вибрався на берег і став, мов князь після перемоги. Дівчата мовчать. Баби теж. А тоді з-за вогнища вийшла баба Гапка.І як по той бік рядна щось дуже повільно торкається тканини… Раз. Пауза. Ще раз. Наче малий палець шукав, де починається край.

Жінка розумна, язиката, з таким поглядом, що в чоловіка спершу холоне потилиця, а вже потім згадуєш, що мав щось сказати. Підійшла до мокрого Степана, подивилася на вінки й мовила: "Раз уже впіймав, соколику, то неси. Тільки гляди, щоб коліна не підкосилися. Бо мій вінок важкий, я легких хлопців не люблю". Берег вибухнув сміхом.

Степан почервонів так, що вода з нього парою пішла. Хотів віджартуватися, та Гапка спокійно зняла з нього свого вінка, поправила й додала: "А решту квітів віддай дівчатам. Бо ти, бачу, хлопець гарний, але на одну жінку в тебе поки що тільки язик і мокра сорочка". Після цього Степан вже не хапав вінків. Сидів у корчмі тихий, пив квас і дивився в кухоль так, ніби там його втоплена слава плавала.

А Гапка за сусіднім столом їла юшку, а в перервах між ковтками сміялась так, що Степан щоразу нижче ховав очі в кухоль, ніби там можна було втопити увесь свій купальський гонор. Отак я вам скажу, не хапай більше вінків, ніж можеш чесно понести. На Купала річка не тільки дівочу долю носить, вона ще й парубоцьку пиху добре полоще.